СТАТИ УЧАСНИКОМ

Василь ГЛЕМБА: «Основне – ніколи не стояти осторонь чужої біди!»

glemba ntervewДуже приємно спілкуватися з українськими підприємцями, котрі розвивають економіку,  навчають кадри ще й вболівають за свою країну. Одним із таких людей бізнесу є знаний у Тернополі викладач, поет ще й талановитий підприємець Василь Глемба. Понад двадцять п’ять років його регіональний центр сервісного обслуговування систем та засобів контролю ТОВ «Надзбруччя-Сервіс» допомагає підприємцям облаштовувати торгові місця.
Усе необхідне для торгівлі «начиння», а саме: касові апарати, фіскальні реєстратори, POS-системи, чеко-друкуючі принтери, ваги, ваго-касові комплекси, системи захисту від крадіжок і відеоспостереження, програмне забезпечення для організації торгівлі, банківське устаткування тощо, вони постачають своїм клієнтам.


А ще Василь Глемба  є одним із членів правління Ліги підприємців «Українська справа». Ми зустрілися із паном Василем, щоб розпитати як викладач із багаторічним стажем став успішним підприємцем. А заодно, поцікавилися думкою пана Глемби щодо розвитку та процвітання української економіки.
- Пане Василю, ви корінний тернополянин?
- Ні, (усміхається). Як я свого часу написав у автобіографічному вірші:
 «Я на Херсонщині родився, у Голопристанськім районі,
Там, де соняшник росте й овочі червоні…»
Мої батьки у 50-ті роки минулого століття їздили на Херсонщину на заробітки. Тому так і вийшло, що я там народився у мальовничому селі Стара Збур’ївка. Десь затри роки після мого народження батьки повернулись додому, на Львівщину. Там я закінчив школу, Львівську політехніку, а далі доля мене завела в Тернопіль. Тут 25 років пропрацював у Тернопільській політехніці (у народі «бляхарня»). За цей час я й завідував лабораторіями ЕОМ, і викладав, тощо.
- Як так сталося, що ви з викладача стали підприємцем?
- Розпочиналося все ще на початку далеких 90-их. Спільно із Тернопільським приладобудівним інститутом (нині – Тернопільський національний технічний університет ім. І. Пулюя) ми створили підприємство «Сінектика», що займалося автоматизацією виробничих процесів, розробкою програмних продуктів і впровадженням комп’ютерної техніки. А у 1993 році з появою на ринку України фіскальної техніки серйозно зацікавились цим напрямком роботи, оскільки в нас уже були підготовлені спеціалісти-електронники – випускники Львівської політехніки, і у червні 1994 року зареєстрували товариство з обмеженою відповідальністю «Надзбруччя-Сервіс». Зареєструвати у ті часи таке підприємство було дуже важко. Адже тоді були державні установи, котрі займалися цією діяльністю. Однак півроку нелегкої праці дало результат…
Чому саме така назва? У свій час нас «приголубив» керівник виробничого об’єднання «Надзбруччя» БогданСусук. Це було надзвичайно потужне підприємство. Тільки подумати 93(!) фабрики і заводи в області. Дуже шкода, що воно так швидко розвалилося. Пан Богдан надав нам офіс для нашої фірми. І ми на честь товариства, щоб зробити приємний подарунок керівнику, назвали нашу фірму «Надзбруччя-Сервіс». Товариства уже давно немає, а наша фірма й досі гордо носить цю назву.
– Чим конкретно ви займаєтеся?
– У магазинах та супермаркетах встановлюємо необхідну торговельну техніку, навчаємо підприємців нею користуватися, а також за необхідності займаємося її технічним обслуговуванням. За домовленістю з підприємцями, можемо торгову точку здати «під ключ», обладнавши її за останнім словом техніки. Наш асортимент постійно поповнюється новітніми апаратами. Як відомо, ніщо не стоїть на місці, а в науково-технічному прогресі – й поготів. Звісно, ми завжди йдемо назустріч кожному клієнту, враховуємо його побажання, підбираємо техніку відповідно до потреб і можливостей гаманця. Торговельне устаткування – це “обличчя” будь-якого бізнесу, грамотно підібрана техніка для торгівлі дозволяє більш гнучко і раціонально займатися управлінням бізнес-процесу.
- Чи вистачає вам фахівців у такій непростій справі?
- В нас на фірмі працюють одинадцять чоловік. Проблеми із фахівцями є, чесно зізнаюся. Адже працівників із нашою спеціальністю немає. Тому, якщо ми бачимо, що людина має потенціал, бажання вчитися, ми навчаємо самі. Наша специфіка роботи потребує того, щоб наші спеціалісти були навчені, професійні, мали відповідні посвідчення. Фіскальна техніка потребує точності.
- У вашому кабінеті бачимо чимало подяк, нагород, грамот, зокрема одна із них «Меценат року».То ви займаєтеся не тільки веденням бізнесу, а й допомагаєте іншим?
- Наше підприємство з дня створення завжди відгукувалося на людські біди. Ми допомагаємо як громадським організаціям, так і надаємо адресну допомогу. Зокрема, намагаємось допомагати Петриківському дитячому-будинку інтернату, дитячому дому «Малятко». Окрім цього, я є членом правління громадської організації Ліги підприємців «Українська справа». Хочу сказали, що наша громадська організація щорічно допомагаєонко-хворим дітям. Надаємо адресну допомогу на лікування малечі. Це не менше 100 тисяч гривень на рік. Також, ми тісно працюємо з волонтерськими групами, а це і Логістичний центр, і Тернопільські козаки, і «Схід і Захід разом». Саме останнім «Українська справа» подарувала бус для поїздок на Схід. Загалом ми завжди намагаємося допомогти, не стояти осторонь чужої біди.
Окрім цього з ініціативи Ліги підприємців у Тернополі проводили і проводять різноманітні мистецькі заходи. Наша громадська організація є фундатором Премії ім. «Братів Лепких»...
- Наостанок, пане Василю, як досвідчений підприємець з багаторічним стажем дайте відповідь на запитання: як в Україні втримати молодих спеціалістів? І водночас чи є можливість їм самоствердитись та розвинутись на Україні?
- Можливість є. Але яка це можливість, тут треба добре думати… Можу сказати хіба на власному прикладі. Будете сміятися, але я навіть закордонного паспорта не маю. Я не кажу, що досяг у житті хтозна якого успіху. Однак, маю рівно стільки, скільки мені потрібно (із мого вірша):
«… Бо не маєтками й грошима
Я щастя виміряє,
А тим, що Бог мені послав,
І тим, що нині маю…»
 А ще, що немало важливо, я поряд із сім’єю, друзями, родиною. Я люблю свою країну, свій край.
Мені дуже шкода, що стільки талановитої молоді виїжджає.Як викладач, я розумію, що той хлопчина чи дівчина, отримавши диплом, не мають де подітися…
В країні потрібно багато чого поміняти. І починати треба не з влади, бо на місце одних приходять інші. Змінювати треба саму систему. Внести корективи у Законодавство. Ось тоді економіка піде вгору. І маю надію, ті світлі голови, що виїхали в інші країни, повернуться на Батьківщину. Я вірю, що побачу ті часи.